Справедливий шейх

Прокинувшись, він знову попросив, щоб йому допомогли встати; його поставили, і він знову впав. Так повторювалося кілька разів.

  До мечеті йому було не дійти, керувати молитвою спробував замість нього Омар, але віруючі не прийняли Омара. Тоді Мухаммед доручив цей обов'язок Абу Бакр. А може бути, і не доручав: Тільки Айша бачила його і доглядала за ним. До нього перестали пускати. Абу Бакр, Омар, Алі та інші "супутники" його заглядали на хвилину і зараз же зникали - їм було не до нього. Вони спішно радилися зі своїми прихильниками, слали гінців до дружніх кочівникам, сторожко стежили один за одним. Їх турбувала доля умми і доля ісламу, питання про те, хто стане наступником пророка, був для них питанням життя і смерті.

  Він знав, що нічого не може зробити: віруючі не підкоряться його вибору, вони будуть вирішувати це питання самі. Гірше того, якщо обраний Мухаммедом не отримає влади, його вб'ють. Ніхто не ризикне залишити в живих людину, яку сам пророк вважав своїм гідним наступником ...

  Боялися його останньої волі, необдуманого слова, непотрібного одкровення. Він марив і впадав у забуття, часом втрачаючи здатність говорити. Один раз, коли свідомість повернулася до нього, він попросив принести приладдя для письма - щось хотів продиктувати. Ніхто не відповів йому, ніхто не ворухнувся. Все. Кінець. Більше він уже ні про що їх не просив.

  Деякі наполегливо стверджували, що Мухаммед помер, інші були переконані, що пророк не може померти, що пророк безсмертний. Абу Бакр і Омар, мабуть, всіляко заспокоювали мусульман - хвороба пророка не небезпечна, твердили вони, він вже одужує, скоро він буде здоровий. Вранці 8 червня, коли вірні зібралися в мечеті, двері хатини Айші відчинилися, завіса відсмикнув, і на порозі показався Мухаммед. Його підтримували, але все-таки він стояв - живий і неушкоджений. Від дверей Айші до мечеті було всього метрів сорок, віруючі добре бачили пророка, деякі стверджували, що він посміхався.